Готовая курсовая работа

Актуальність теми. Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників.
З метою оптимізації діяльності підприємств використовують різні засоби: фінансовий аналіз, економічний аналіз, найрізноманітніші методи дослідження, які повинні виконувати різні функції. Однією з таких функцій являється вивчення характеру дії економічних законів, встановлення закономірностей і тенденцій економічних явищ і процесів у конкретних умовах підприємства. Наступна функція - контроль за виконанням планів і управлінських рішень, за економічним використанням ресурсів. Центральна функція - пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду і досягнень науки і практики. Також інша функція - оцінка результатів діяльності підприємства по виконанню планів, досягнутому рівню розвитку економіки, використанню наявних можливостей. І накінець - розробка заходів по використанню виявлених резервів у процесі господарської діяльності.
Аналізом фінансового стану підприємства, організації займаються керівники і відповідні служби, також засновники, інвестори з метою вивчення ефективного використання ресурсів. Банки для оцінки умов надання кредиту і визначення ступеня ризику, постачальники для своєчасного одержання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень засобів у бюджет і т.п. Фінансовий аналіз є гнучким інструментом у руках керівників підприємства. Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням і використання засобів підприємства. Ця інформація представляється в балансі підприємства. Основними чинниками, що визначають фінансовий стан підприємства, є, по-перше, виконання фінансового плану і поповнення в міру виникнення потреби власного обороту капіталу за рахунок прибутку і, по-друге, швидкість оборотності оборотних коштів ( активів). Сигнальним показником, у якому виявляється фінансовий стан, виступає платоспроможність підприємства, під яким розуміють його спроможність вчасно задовольняти платіжні вимоги, повертати кредити, проводити оплату праці персоналу, вносити платежі в бюджет. В аналіз фінансового стану підприємства входить аналіз бухгалтерської звітності, пасив і актив, їхній взаємозв\'язок і структура; аналіз використання капіталу й оцінка фінансової стійкості; аналіз платоспроможності і кредитоспроможності підприємства і т.п.
Мета роботи: закріпити в галузі економіки підприємства шляхом дослідження управління і організації ремонтного виробництва .Застосувати на практиці обчислення найважливіших економічних показників.
Завдання роботи: дослідити управління і організацію ремонтного виробництва на підприємстві та зробити відповідні висновки на основі обчислень та таблиць .

ВСТУП………………………………………………………………….……….3
РОЗДІЛ 1ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕНЯ РЕМОНТНОГО ВИРОБНИЦТВА В СУЧАСНІЙ ІНДУСТРІЇ………………………………………………………..5
1.1.Сутність ремонтного обслуговування підприємства……………….…..5
1.2.Значення та завдання ремонтного господарства. Організація виконання ремонтних робіт………………………………………………………………..9
РОЗДІЛ 2УПРАВЛІННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ РЕМОНТНОГО ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ ЗАТ “ЖИТОМИРПРОМСПЕЦБУД”…………...…..14
2.1.Загальна економічна характеристика підприємства…………….……14
2.2.Характеристика зовнішнього середовища підприємства………….…17
2.3.Система планування та економічного аналізу на підприємстві……..21
2.4 Внутрішня економічна політика підприємства…………………….…24
2.5.Бухгалтерський облік на підприємстві…………………..……………26
2.6.Фінанси підприємства…………………………………………………..29
2.7.Зовнішньоекономічна діяльність підприємства……………………...34
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ……………………………………………..45
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………………………………………………....51

На мою думку на ЗАТ “Житомирпромспецбуд” частково ефективно використовується управління за цілями. Управління за цілями являє собою метод поєднання планування, контролю і мотивації, який успішно застосовують багато організацій для зменшення кількості конфліктів і зниженню негативної реакції людей на контроль шляхом їх участі в цьому процесі. Метод управління за цілями допомагає релазовувати стратегію шляхом покращення звязку між цілями підлеглих, цілями їх начальників і цілями всієї організації. Управління за цілями має багато прихильників, також існує багато прикладів позитивних результатів застосування даного методу. Загальна правильність методу управління за цілями пояснюється дослідженнями в області постановки цілей і зворотнього звязку. Існують докази, що продуктивність людей, які мають конкретні цілі, вища ніж у людей, для цілі не встановлені або яких не просять старатися. Встановлення конкретних цілей підвищує продуктивність тому, що індивід має чіткі очікування відносно результата. Відповідно теорії ймовірності, якщо люди чітко уявляють, яких результатів від них очікують, і якщо вони відчувають сильну ймовірність того, що прикладаючи певні зусилля, вони зможуть досягнути даного рівня продуктивності і отримати відповідну винагороду, то їх мотивація виконання завдання підвищиться. Існують також докази, що представлення людям інформації про результати їх роботи підвищує їх продуктивність. Дані докази показали також, що така інформація буде ефективною, якщо вона конкретна, прямо відноситься до діла і своєчасна. Але метод управління за цілями має і деякі недоліки. Це пояснюється тим, що залучення до участі в постановці цілей посилює мотивацію деяких робітників і підвищує їх продуктивність, але в деяких випадках таак участь не завжди корисна і не завжди реально веде до підвищення продуктивності.
Недоліками є недостатньо високий рівень організації оплати праці і способів відволікання коштів на неї.
Для ефективного здiйснення iнновацiйної дiяльностi пiдприємству потрiбна така сукупнiсть ресурсiв: iнтелектуальних (технологiчна документацiя, винаходи, патенти, лiцензiї, кориснi молелi, промисловi зразки); матерiальних (дослiдне, експериментальне і лабораторне устаткування); фiнансових (власнi, запозиченi iнвестицiйнi, бюджетнi, грантовi кошти); iнфраструктурних (власнi, пiдроздiли НДР i ДКР, конструкторський вiддiл, вiддiл головного технолога, вiддiл маркетингу нової продукцiї, лабораторiя контролю якостi продукцiї, патентно-лiцензiйний вiддiл); додаткових ресурсiв пiдвишення результата iнновацiйної дiяльностi (партнерськi та особистi зв\'язки з науково-дослiдними iнститутами, ВНЗ, у тому числi й закордонними, iнформацiйний вiддiл, досвiд управлiння проектами, стратегiчне управлiння пiдприємством).
Наявнiсть i масштаби розвитку таких ресурсiв iнновацiйної дiяльностi визначають готовнiсть тепер i в перспективi ефсктивно впроваджувати та освоювати пiдприємством новi технології. Вiд величини iнновацiйного потенцiалу залежить вибiр тiєї чи iншої стратегії iнновацiйного розвитку. Так, якщо у пiдприємства наявнi усi необхiднi ресурси, то воно може пiти шляхом стратегiї лiдера, розробляючи та впроваджуючи принципово новi (базиснi) iнновацiї. Якщо iнновацiйнi можливостi обмеженi, тодi доцiльно їх нарощувати та вибирати стратегiю послiдовника, тобто реалiзовувати полiпшуючи технології. При виборi тiєї чи iншої стратегiї розроблення i впровадження нових технологiй на сьогоднi не досить обмежуватися лише оцiнкою та впровадженням чинникiв iнновацiйної сфери. Треба також враховувати наявнiсть ресурсiв для подальшого виробництва iнновацiй Причиною тому є рiзке скорочення життевого циклу iнновацiй.
Високі темпи розвитку промисловості супроводжуються швидким ростом основних засобів і особливо їх активної частини – машин і обладнання. В забезпеченні найбільш ефективного їх використання важлива роль належить ремонтному господарству.

Ремонт дає можливість усунути фізичний знос і втрачені в ході експлуатації деякі параметри, а модернізація компенсує моральний знос обладнання.
В ремонтному господарстві зайнято 10-15% робочих від загальної їх чисельності.
Затрати на ремонт складають 6-8% а/в продукції.
В цих умовах ефективна організація проведення ремонтів не тільки забезпечує роботоспроможність обладнання, але і впливає на результати виробничої діяльності підприємства.
Ремонтне господарство включає ремонтно-механічний цех, ремонтні участки цехів, склади обладнання і запасних частин і інші підрозділи. Вони здійснюють всі види ремонтів, модернізацію і технічні огляди обладнання.
Організація ремонтного господарства підприємства базується на системі ППР (планово-попереджувальних робіт). Це являє собою сукупність організаційно-технічних міроприємств по надзору, доглядом, обслуговуванням і ремонтом обладнання, які проводяться по плану у визначених об’ємах і в визначенні строки з метою попередження аварій і підтримки обладнання в постійному технічному стані.
Попереджувальність – це принципи техпідготовки і він заключається в тому, що після роботи обладнання встановленого проміжку часу для цього обладнання виконується технічний огляд і ремонтні роботи незалежно від фізичного стану і ступеня зносу.
Плановість заключається в тому, що проведення даних міроприємств проводиться по спецграфіку з заданим об’ємом робіт і в назначені терміни.
При централізованому методі ремонт всіх видів і деякі роботи по технічному обслуговуванню проводяться силами ремонтно-механічного цеху РМЦ. Цей цех займається ремонтами і має спеціалізовані ремонтні бригади, необхідне універсальне обладнання, запчастини, матеріали. Він застосовується на підприємствах одиничного і дрібносерійного в-ва.

При децентралізованому методі всі види ремонтних робіт і виготовлення змінних деталей здійснюється силами і засобами цехових ремонтних служб. РМЦ підприємства виконує роботу по конремонту і модернізації складного і габаритного обладнання, виготовляє запчастини масового застосування, відновлює деталі, які вимагають спецобладнання і оснастки. Цей метод використовують в крутосерійному і масовому в-ві з великим числом обладнання в кожному цеху.
Змішаний метод характеризується тим, що ремонтні роботи виконуються як цеховою, так і РМЦ. За РМЦ закріплюють крупні ремонти і виготовлення деталей.

1. Гринченко О. Гроші та грошово-кредитна політика. – К.: Основи, 1996. – 180с.
2. Гроші та кредит: Підручник /М. І. Савлук, А. М. Мороз, та ін. – К.: Либідь, 1992.–123-182.
3. Гудзь О.Є. Забезпечення сільськогосподарських підприємств кредитними ресурсами// Економіка АПК.- 2003.- №1.-с 86.
4. Дадашев Б.А.Удосконалення фінансово-кредитного обслуговування сільського господарства// Економіка АПК.- 2003.-№11.-с.70
5. Державне регулювання економіки: Навч. посібник/ Е.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000, 316 с.
6. Дьомкіна А. Інвестування економіки України через систему комерційних банків. // Банківська справа. – 1999. - №5. с.48-52
7. Заблоцький Б. Ф. Економіка України: національна економіка України: Підручник – Львів: ЛБК НБУ, 1997. – с.:241-256.
8. Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника. // Економіка України. – 1999. – №6. с. 23-26.
9. Закон України “Про національний банк України”
10. Закон України “Про банки і банківську діяльність”
11. Клименко Т. Кредитная деятельность банков Украины// Економіка України.- 2000.-№ 3.-с.34
12. Колотуха С.М. Удосконалення кредитування сільськогосподарського виробництва// Економіка АПК.- 2004.-№ 3.-с.108
13. Онищенко О.М. Проблема заставного кредитування нових господарських структур// Економіка АПК.- 2002.-№ 9.-с.3
14. Охримовський О.В.Удосконалення фінансово-кредитних відносин у діяльності агропромислового комплексу на прикладі Чернівецької області// Економіка АПК.- 2002.-№2.- с.59
15. Пиріг Г І Удосконалення кредитних відносин в аграрному секторі економіки// Економіка АПК.- 2004.-№1.- с.106
16. Положення Національного банку України \"Про кредитування\" Затверджено Постановою Правління Національного банку України 28.09.1995р. №246.
17. Сомик А.В. Особливості розвитку системи сільськогосподарського кредитування в зарубіжних країнах// Економіка АПК.-2002.-№8.-с.136
18. Сомик А.В Механізм часткової компенсації ставок за кредитами комерційних банків підприємствам АПК// Економіка АПК.-2003.-№7.-с.114
19. Тарасюк С.Г. Розвиток системи сільськогосподарського кредиту в Україні// Економіка АПК.- 2002.-№9.- с.114
20. Третьяк О.М. Кредитні спілки як ефективна форма мікрокредитування// Економіка АПК.-2002.-№7.- с.100